Вульвовагініт - досить неприємне захворювання, яким можуть страждати і дівчатка, і жінки в постменопаузі. Лікувати його досить просто і не складає труднощів, за умови, що хвороба не запущена. Також не слід займатися самолікуванням і вульвовагініту, адже причину, його викликала, може встановити тільки лікар.
Вульвовагініт - це запалення передодня піхви, великих і малих статевих губ, а також слизової оболонки самого піхви. Виникненню вульвовагініту сприяють порушення живлення тканин піхви, викликані загальними і місцевими причинами. Це можуть бути: носіння тісного та синтетичної білизни, глистні інвазії, цукровий діабет та інші фактори. Вульвовагиніти діляться на специфічні (гонорейний, хламідійних та інше) і неспецифічні (дія умовно-патогенної мікрофлори: кишкова паличка, стрептококи, стафілококи та інші мікроорганізми).
Клінічна картина вульвовагініту
По клініці виділяються гостра, підгостра та хронічна форми захворювання. Симптоми захворювання залежно від тяжкості запального процесу можуть бути різними. Основний симптом захворювання - виділення. Вони бувають рідкими, водянистими, гнійними або пінистими. При сильному злущування епітелію вони можуть ставати густими, часто з неприємним (смердючим) запахом. Також хворі з вульвовагтнітом скаржаться на свербіння в області передодня піхви, який виникає за рахунок подразнення випливають белями. Нерідко виникає відчуття печіння, відчуття тиску, спека і тяжкості в статевих органах. Паралельно з цим можуть з'являтися дизуричні розлади (біль при сечовипусканні, почастішання сечовипускання). Через вираженого больового синдрому (внаслідок набряклості і хворобливості піхви) неможлива статеве життя і утруднено внутрішнє дослідження або введення дзеркал.
При хронічних формах вульвовагініту болю відсутні. В основному пацієнтки скаржаться на свербіння, білі, печіння і невеликі виразки в області вульви і піхви. Загальний стан майже не страждає.
Діагностика вульвовагініту
Діагностика вульвовагініту включає в себе кілька методів:
огляд у дзеркалах (піхву заповнено різних за консистенцією белями, слизова оболонка його набрякла, потовщена і гіперемована, місцями покрита нальотами);
бактеріоскопія Белей (в мазках підвищена кількість лейкоцитів, від 30 до 60, багато слущенного піхвового епітелію і визначається збудник, частіше не один).
Лікування вульвовагініту
Лікування вульвовагініту комплексне і включає в себе:
використання протизапальних засобів;
лікування супутніх захворювань, нейроендокринних, обмінних та інших функціональних порушень;
припинення статевого життя до повного одужання;
обстеження та лікування статевого партнера.
У терапії захворювання величезне значення має санація піхви і зовнішніх статевих органів. Рекомендується підмивання слабким розчином перманганату калію, відваром ромашки або шавлії. Для зменшення болю можна додавати відвар м'яти. Підмиватися необхідно не менше трьох разів на день. При наявності гнійних виділень призначаються спринцювання дезінфікуючими засобами або відварами лікарських трав. Але спринцюватися треба не більше трьох-чотирьох днів, так як тривалі процедури можуть загальмувати відновлення нормальної мікрофлори і кислотності піхви.
В даний час відзначається стійкість багатьох збудників до антибіотиків. Тому застосування антибіотиків недоцільно. Можна використовувати антибактеріальні препарати місцево, при наполегливому перебігу вульвовагініту та визначення чутливості збудника до антибіотиків. Успішне лікування вульвовагініту не виключає призначення вітамінів. Показано застосування Поліжинаксу (у вагінальних таблетках) або Тержинан. На другому етапі лікування призначаються біопрепарати місцево. Їх застосування виправдане тим. Що вони допомагають відновити нормальну мікрофлору піхви. До биопрепаратам відносяться: лактобактерин, апілак, біфідумбактерин. При необхідності призначаються протигрибкові та антиалергічні засоби.
Профілактика вульвовагініту
Профілактика вульвовагініту полягає в дотриманні заходів особистої гігієни, диспансеризації та просвітницькій роботі.
Ганна Созінова
Вульвовагініт - це запалення передодня піхви, великих і малих статевих губ, а також слизової оболонки самого піхви. Виникненню вульвовагініту сприяють порушення живлення тканин піхви, викликані загальними і місцевими причинами. Це можуть бути: носіння тісного та синтетичної білизни, глистні інвазії, цукровий діабет та інші фактори. Вульвовагиніти діляться на специфічні (гонорейний, хламідійних та інше) і неспецифічні (дія умовно-патогенної мікрофлори: кишкова паличка, стрептококи, стафілококи та інші мікроорганізми).
Клінічна картина вульвовагініту
По клініці виділяються гостра, підгостра та хронічна форми захворювання. Симптоми захворювання залежно від тяжкості запального процесу можуть бути різними. Основний симптом захворювання - виділення. Вони бувають рідкими, водянистими, гнійними або пінистими. При сильному злущування епітелію вони можуть ставати густими, часто з неприємним (смердючим) запахом. Також хворі з вульвовагтнітом скаржаться на свербіння в області передодня піхви, який виникає за рахунок подразнення випливають белями. Нерідко виникає відчуття печіння, відчуття тиску, спека і тяжкості в статевих органах. Паралельно з цим можуть з'являтися дизуричні розлади (біль при сечовипусканні, почастішання сечовипускання). Через вираженого больового синдрому (внаслідок набряклості і хворобливості піхви) неможлива статеве життя і утруднено внутрішнє дослідження або введення дзеркал.
При хронічних формах вульвовагініту болю відсутні. В основному пацієнтки скаржаться на свербіння, білі, печіння і невеликі виразки в області вульви і піхви. Загальний стан майже не страждає.
Діагностика вульвовагініту
Діагностика вульвовагініту включає в себе кілька методів:
огляд у дзеркалах (піхву заповнено різних за консистенцією белями, слизова оболонка його набрякла, потовщена і гіперемована, місцями покрита нальотами);
бактеріоскопія Белей (в мазках підвищена кількість лейкоцитів, від 30 до 60, багато слущенного піхвового епітелію і визначається збудник, частіше не один).
Лікування вульвовагініту
Лікування вульвовагініту комплексне і включає в себе:
використання протизапальних засобів;
лікування супутніх захворювань, нейроендокринних, обмінних та інших функціональних порушень;
припинення статевого життя до повного одужання;
обстеження та лікування статевого партнера.
У терапії захворювання величезне значення має санація піхви і зовнішніх статевих органів. Рекомендується підмивання слабким розчином перманганату калію, відваром ромашки або шавлії. Для зменшення болю можна додавати відвар м'яти. Підмиватися необхідно не менше трьох разів на день. При наявності гнійних виділень призначаються спринцювання дезінфікуючими засобами або відварами лікарських трав. Але спринцюватися треба не більше трьох-чотирьох днів, так як тривалі процедури можуть загальмувати відновлення нормальної мікрофлори і кислотності піхви.
В даний час відзначається стійкість багатьох збудників до антибіотиків. Тому застосування антибіотиків недоцільно. Можна використовувати антибактеріальні препарати місцево, при наполегливому перебігу вульвовагініту та визначення чутливості збудника до антибіотиків. Успішне лікування вульвовагініту не виключає призначення вітамінів. Показано застосування Поліжинаксу (у вагінальних таблетках) або Тержинан. На другому етапі лікування призначаються біопрепарати місцево. Їх застосування виправдане тим. Що вони допомагають відновити нормальну мікрофлору піхви. До биопрепаратам відносяться: лактобактерин, апілак, біфідумбактерин. При необхідності призначаються протигрибкові та антиалергічні засоби.
Профілактика вульвовагініту
Профілактика вульвовагініту полягає в дотриманні заходів особистої гігієни, диспансеризації та просвітницькій роботі.
Ганна Созінова